смт.Солотвин

Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується у Галицькому літописі ХІІ століття. Землі між Карпатами і Золотою Бистрицею (з середини XVII — Бистриця Солотвинська) тоді належали боярському родові Доброславичів, які й збудували в урочищі Золочівське замок з оборонними вежами і місто Краснопіль. Немає сумніву, що топонімічна назва поселення пов'язана з довколишньою мальовничою природою — залісненні гори, а біля їх підніжжя — поле-долина аж до річки. У сиву давнину Краснопіль зазнав кілька загарбницьких набігів монголо-татарів, зокрема, у 1241 році.

У другій половині XIV століття Краснопіль, замок та околиці захопили польські феодали — магнати Яблоновські.

Краснопіль зазнав певного поступу в XVII столітті коли він належав графському роду Яблоновських. У містечку розвивалися різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство. Але найбільш прибутковим на той час був видобуток солі на околицях. Розвиток соляного промислу став підставою для того, що магнати Яблоновські у 1658 році перейменували Краснопіль на Солотвин. Герб на печатці містечка за своєю символікою належав до тогочасних «соляних» міських гербів Прикарпаття: дві діжки солі (можливо, меду), над якими три (грудки) солі.

Краснопіль зазнав кілька загарбницьких набігів кримських татарів, зокрема, 1676 року.

Bнаслідок першого поділу Польщі в 1772 році місто потрапило під владу монархії Габсбургів (Австрії). З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної скарбниці.

Після розпаду австро-угорської монархії Солотвин cтав частиною ЗУНР.

Після нетривалого існування ЗУНР Солотвин знову на два десятиліття опиняється під польською займанщиною.

На початку ХХ ст. жителі селища Солотвино об'єдналися у єдине на той час українське культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», військово-спортивне товариство «Луг», в якому молоді хлопці вивчали військові вправи. При церкві Різдва Пресвятої Богородиці діяла захоронка, де дітей дошкільного віку виховували в українському дусі п'ять монахинь-служебниць.

22 вересня 1939 року Солотвин анексували частини «Красной Армії». 1940 року Солотвин став селищем міського типу.

На початку липня 1941 року Солотвин окупували гітлерівські війська.

25 липня 1944 року наступаючі частини Червоної Армії вибили німців із Солотвина.

«Утверджуючись», радянська влада відразу ж повела боротьбу з ОУН і збройними відділами УПА, які чинили відчайдушний спротив новій «владі». Чи не щодня «червонопогонники» влаштовували облаву, просічуючи ліси, вдавалися до каральних акцій не лише проти підпілля, але й проти мирного населення, які підтримувало повстанський рух. Сотні підпільників ОУН та вояків УПА було закатовано у тюремних камерах райвідділу НКДБ, МДБ, КДБ (у післявоєнний час селище Солотвин 15 років було райцентром).

У часи національного відродження, в 1992 році, з ініціативи комбатанта УПА, солотвин ця Михайла Дерев'янка прах 26 загиблих борців за волю України вдячні нащадки перенесли в братську могилу на цвинтарі, а дещо пізніше впорядкували це священне місце.

До складу Солотвинської селищної ради входять смт Солотвин і присілок Заріччя. Загальна площа території ради становить 1895 га, площа населеного пункту — 734,4 га. Нараховується 1200 дворів і проживає 3878 осіб.

• Іван Чмола (1892–1941?) — військовий та педагогічний діяч у Галичині; до 1914 один з основоположників Пласту та стрілецького руху; з 1914 старшина УСС, згодом організатор і полковник Січових Стрільців у Києві, 1919 комендант куреня, а потім коша Січових Стрільців. В 1941 арештований більшовиками, страчений в Дрогобицькій в'язниці.
• Янович Володимир — лікар, громадський діяч.
• Мартинець Михайло Петрович — Державний секретар земельних справ ЗУНР.

Перебували

• Капущак Іван — український громадсько-політичний діяч Галичини, посол австрійського парламенту (Рейхстагу).

Солотвинські старости

• Адам Пйотр Тарло (†1719) — воєвода любельський[5]
• Павел Бенуа