MANDRY.IF.UA

Мандруй Прикарпаттям разом із нами!

смт.Делятин

Категорія: Надвірнянський район Дата публікації: 11-01-2015, 20:40

Делятин — селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області, на Гуцульщині. На півночі межує з с. Лоєва, на південному заході — з с. Дора, на сході — з с. Заріччя.

Через Делятин проходять автошляхи Н 09 Львів — Рогатин — Івано-Франківськ — Рахів — Мукачево та Т-0905 Бересток — Городенка — Коломия — Ланчин — Делятин, а також залізничні лінії Івано-Франківськ — Рахів та Коломия — Вороненка.

Основні дані

Засноване: 1400

Площа: 10,28 км²

Населення: 8184 (01.01.2011)

Густота: 796 осіб/км²

Поштовий індекс: 78442

Телефонний код: +380

Географічні координати: 48°31′43″ пн. ш. 24°37′25″ сх. д.

Координати: 48°31′43″ пн. ш. 24°37′25″ сх. д.

Водойма річки: Прут, Любижня, Перемиська

Селищна влада

Адреса: вул. 16 Липня 273, смт Делятин, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл.,78442

Історія Делятина

Найдавніші часи

Археологічні знахідки підтверджують, що життя первісних людей на околицях Делятина було з давніх давен. Найстаріші сліди життя відносять до 40 тисяч років тому, коли тут проживали нечисельні представники неандертальської людини. Ця людина залишила після себе крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 70-х роках XX століття археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина.

З кінця палеоліту — початку мезоліту (8—12 тис.років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою.

При в'їзді в Делятин, в урочищі Гнила криниця в Вільховці знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки, котрі пов'язують з комарівською культурою, що розвивалася 1,5—1,3 тис. років тому.

Часи середньовіччя

В VII—Х ст. на Прикарпатті закоренилися племена, що названі пізніше білими хорватами. В цей час з'являються поселення, городища. Городища по старослов'янському — «град» — укріплення або місце, що було оточене валами або ровами. Таке городище виявлено і в Делятині, це свідчить, що населений пункт не виник в часи пізньою середньовіччя, а існував щонайменше з початку розселення тут східнослов'янських племен.

Бл. 1240 р. в літописі згадується багата сіллю Коломийська волость Галицько-Волинського князівства. Делятин і сусідні села теж були багаті сіллю і саме тому, з XV–XVIII ст. Делятинщина входила до складу Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.

В 1387 р. Прикарпаття остаточно стало частиною Польського королівства. Була запроваджена панщина, заборонялось виїздити від своїх панів до міст і за кордон. Нелегке життя населення часом погіршувалось внаслідок «голодних років», пошестей, стихійних бід, особливо повеней, нападів татар.

Вперше в документах Делятин згадується 9 березня 1400 р. Польський король Владислав подарував землі, що знаходились в Коломийському дистрикті над Прутом братам Стецькові та Івашкові Неговичам. Одержавши офіційний документ, брати занехаяли старе родове прізвище і взяли нове від найбільшої місцевості, а саме від Делятина, і з 1440-х років стали зватись Делятинськими.

В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, коли власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло і Іван Турецькі.

Того ж року Делятин рахувався вже містом і нараховував 465 осіб населення. Делятин став центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави (ймовірно, Білі іта Чорні Ослави), Ланчин та Саджавка.

В кінці XVI ст. Делятинська волость опинилась в руках магната Анджея Белж(з)ецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.

У 1645 році в Делятині був збудований замок. В ньому була велика приватна бібліотека. Відомо, що вона стала предметом майнової суперечки в Галицькому гродському суді у 1643–1646 рр. між братами Бонавентуром і Теодором після смерті магната Белзецького.

Пилява

В XVIII столітті, Делятин перейшов до графів Потоцьких. Після 1772 року Делятин став повітовим містом Станіславівської округи. Незважаючи на те, що орендарями містечка з 1783 року були вже графи Цетнери, Делятин дістав підтвердження своєї давнішої емблеми — герба «Пилява». Конкретна згадка про делятинський міський герб існує в реєстрі міської геральдики Галичини, складеному у 1897 році львівським архівістом Ф. Ковалишиним. Відповідно до його відомостей, гербом Делятина у XVIII–XIX століттях був родовий знак власників містечка Потоцьких — «Пилява», загалом присутній у гербах численних міст-володінь цього роду: "На блакитному тлі срібний трираменник, патріарший хрест без правої частини нижнього рамена.

Антифеодальний рух

В 1621 році було знищено від набігу татар багато покутських і гуцульських сіл, в тому числі і Делятин. Тяжке життя селян і міщан викликало супротив.

Найбільший відкритий виступ селян мав місце в 1648 році після звістки про наближення козацьких загонів Б. Хмельницького на Прикарпаття.

Делятинських повстанців очолив місцевий парох Андрій Намісник. В його загоні нараховувались десятки осіб з майже всіх населених пунктів Делятинщини. Сили були нерівні, частину повстанців впіймано і репресовано, але дехто з них приєднався до козацьких загонів та подався з ними на Придніпрянщину.

Антифеодальний рух поширювався по Гуцульщині у XVII–XVIII столітті і отримав назви опришківство.

Першим ватажком опришків, що діяли на Делятинщині, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Делятині в 1681 році.

В 1738 році вперше в долині Пруту появилися опришки Олекси Довбуша. В 1730 роках опришками керували Петро Сабат та Григорій Дранка з Делятина

Під владою Австро-Угорщини

Після трьох поділів Польщі Делятин, як і все Прикарпаття, з 1772 році відійшов до Австрійської імперії. Австрійський уряд почав наводити порядок в Галичині, визначив права шляхти та обов'язки їх підданих. В 1848 році селяни отримали довгоочікуване звільнення від панщини й юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Того ж року населення регіону взяло участь у перших виборах послів до віденського парламенту, віддаючи свій голос за селянина із Струпкова О. Григорчука. В 1861 році населення Делятина голосувало у перших виборах до Галицького сейму, вибираючи послом М. Лавриновича.

Від виборчого округу Калуша, Богородчан, Делятина послом до австрійського парламенту (1873–1878) було обрано відомого вченого Антона Петрушевича.

У XIX ст. Делятин — це єврейське містечко. У 1880 році в ньому мешкало 1577 євреїв із загальної чисельності населення 4495 осіб, а в 1890–2096 євреїв з 5195.

З 1900 р. в Делятині працюють молоді адвокати Микола Лагодинський, Михайло Козоріз. З 1906 р. по 1912 р. адвокатську практику проходив Іван Семанюк (Марко Черемшина). Вони та їх однодумці закладали по селах читальні, молодіжні спортивно-пожежні товариства, кооперативи і позичкові каси. В 1907 році жителі Делятина вибрали своїм послом до віденського парламенту радикала М. Лагодинського.

Громадське життя Делятина (кінець XIX — початок XX ст.)

Молодь Галичини гартує свій національний дух у молодіжних патріотичних організаціях «Січ», «Луг», «Пласт», «Сокіл».

Наприкінці XIX століття в Галичині виникає товариство із зрозумілою і простою назвою — «Просвіта». Просвіта відіграє важливу роль у піднесенні національної свідомості. В 1902 році постала читальня «Просвіти» в Делятині. Для пожвавлення просвітницького руху надає практичну допомогу читальням, створюються проміжні ланки — філії. В 1908 році створюється філія «Просвіти» в Надвірній. 21 квітня 1912 році створено повітову філію товариства. Головою повітової філії «Просвіта» було обрано голову делятинського суду Г. Онуферка.

«Січ» в Делятині заснована в 1907 році директором «Руської Каси» М.Климовичем, доктором наук Іваном Семанюком (Марко Черемшина), Іваном Гродзіцьким — залізничним урядовцем, Михайлом Козорізом — адвокатом та іншими свідомими гуцулами. Спочатку січовики збиралися на горбочку за старим цвинтарем біля хати Юрка Флиса (Посіч). Пізніше доктор М.Лагодинський відпустив «Січі» домівку «Руської Бесіди», де відбувалися концерти, театральні вистави та тренування у вправах, яких учив Михайло Канчук. Першим кошовим «Січі» був Іван Гродзіцький, а скарбником — Василь Небелюк, одним з четарів — Іван Яворський.

Сюди на свята, віча, збори і січові фестини сходились активісти руху з Ворохти, Яблуниці, Микуличина, Яремче, Заріччя, Добротова, Ланчина та інших населених пунктів. Делятинська «Січ» мала до 250 членів та свій оркестр з 25-ма інструментами. Делятинська «Січ» була учасником ювілею Т.Шевченка у Львові 28 червня 1914 року у складі 30 січовиків та оркестру.

Воєнні лихоліття

Перша світова війна

Не знали січовики, що тут, у Львові, вони почують про початок Першої світової війни і що з «січовиків» вони стануть славними Січовими Стрільцями. До УСС вступили С.Зінич, М.Брайляк, І. Яворський та інші.

Перша Світова війна тягарем обернулася для Делятина і його жителів. Тут, на берегах р. Прут, проходила лінія фронту літом 1916 року під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву».

Війною було знищено 80% житлових, переважно дерев'яних, будинків та господарських споруд, всі залізничні та шосейні мости, тартаки та перестала функціонувати знаменита солеварня «Саліна».

В міжвоєнний період містечко помалу відновилося, економічний стан почав потроху покращуватися. Розташований в мальовничому районі, Делятин був популярним курортом, приймав близько 1000 відвідувачів щороку наприкінці 1920-х років.

««Делятин — це містечко, що лежить на висоті 460 метрів серед гір і лісів у долині, котра захищає його від вітрів. У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні. Розваги: купання у ріці Прут, прогулянка до присілку Луг, віддаленого на три кілометри з чудесною церковцею, оздобленою пишною різьбою найзнанішого гуцульського різьбяра Василя Татарчука. Багато місць у віллах та пансіонатах, терени для лещатарства…»»

— Так писалося про Делятин у курортному путівнику, виданому у 1937 році у Варшаві.

Проте, наприкінці вересня 1939 року Делятин був окупований СРСР. Навесні 1940 р. окупанти розпочати широкомасштабні депортації із Західної України в Сибір і Казахстан. Було депортовано багато українців, поляків, і євреїв.

Друга світова війна

З початком радянсько-німецької війни Делятинщина була окупована угорськими та німецькими військами. 23 червня 1941 року німці прибули в Делятин на мотоциклах, а 1 липня 1941 зайняли його.

Знову відновлюють роботу деякі українські культурно-освітні організації. Була надія на відродження Української держави.

Але не сталося. Лише в Делятині під час каральних акцій 1941–1943 років було знищено більше двох тисяч чоловік, переважно єврейської національності в урочищі Вільховець. Німці оголосили Делятин «Judenfrei» (звільненим від євреїв), і майже всі євреї селища були вбиті або заслані до таборів.

У серпні 1943 року в околицях Делятина був оточений і майже повністю знищений партизанський загін Ковпака. Партизани потрапили у добре сплановану засідку з поліцаїв, німцьких та угорських військ, атакувавши з найвищої біля Делятина гори Вивторів, але не розрахували своїх сил. У тривалому бою партизанське з'єднання було розбите, а сам Ковпак ледве вибрався з перипетії. В цьому бою загинув комісар загону Ковпака С. В. Руднев, Герой Радянського Союзу Генерал-майор.

Битва за Делятин почалась 30 березня і закінчилась 26 липня 1944 року. За цей період багато будинків і господарських приміщень було зруйновано, в тому числі мости на залізниці.

Радянська окупаційна влада повернулася у липні 1944 року. Вже з 29 липня 1944 року в Делятині почав свою діяльність Яремчанський райком партії та райвиконком, поки не було захоплено майбутнє курортне містечко Яремче.

Повоєнні роки

Восени 1944 р. відновила роботу середня школа в Делятині, на Горішу і Шевелівці учні відвідували початкову школу. Здебільшого це були переростки через воєнне лихоліття.

Перший випуск в Делятинській школі відбувся в 1949 році. Більшість вчителів були зі Східної і Центральної України, зокрема К. О. Бабенко, Г. К. Береза, О. П. Білик, Є. О. Борщ, А. Ф. Зубенко, А. П. Костюченко, Д. В. Кушнір, П. і М. Микитенко, Н. П. Сіренко та інші. Відразу ж по війні значного поширення набула вечірня, а відтак і заочна форма навчання. В 1960 році відбувся перший випуск школи робітничої молоді. В 1980 році відкрито заочну школу, де навчаються діти не тільки з Делятина, але й з навколишніх сіл. До послуг учнів і населення діють бібліотеки при школах та філіал центральної районної бібліотеки, кімната — музей Марка Черемшини, музей флори і фауни і гуртки при Народному Домі «Просвіта».

В кінці 1944 року на базі лісозаводу утворено Делятинський лісокомбінат з двома лісопунктами. На початку 60-х років на місці Яремчанського промкомбінату створюється деревообробна фабрика. З 1955 року почав працювати Делятинський комбінат. В 1962 році введено в експлуатацію новий будинок харчового комбінату.

Відбудовують залізничні мости на р. Любіжні та р. Перемиська, зруйновані відступаючими угорськими військами в 1944 р. Починається пожвавлений рух поїздів з Станіслава та Коломиї через Делятин на Закарпаття. Станція Делятин стає важливим залізничним вузлом. До сьогодні не має собі рівних за вишуканістю форм архітектури досконалий Делятинський залізничний двірець.

Національно-патріотичне піднесення наприкінці XX — на початку XXI ст

Кінець 80-х років XX ст. ознаменувався активізацією політичного життя і в Делятині.

В 1989 р. в Делятииській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 було створено ТУМ ім. Т. Шевченка на захист рідної української мови. Активними його учасниками були Тимофій Антонюк, Аделія Брік, Калина та Григорій Павлишині та інші. В листопаді 1989 р. Юрій Микитюк, Юрій Мушак та Едуард Ковтун вивісили синьо-жовті прапори над адміністративним будинком селищної ради, будинкові Миколи Лагодинського та на шпилі костелу.

4 березня 1990 р. відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад. В Делятині депутатом обласної ради було обрано Карпа Колодія, який згодом був обраний головою виконкому Делятинської селищної ради. Депутатами районної ради були обрані М.Зінич та В.Клапчук. Всі вони випускники Делятинської СШ.

Сесія Делятинської селищної ради прийняла, рішення змінити назви вулиць: Леніна — на 16 Липня, Радянській Конституції — Січових Стрільців, Чапаєва — Лугівська, Кірова О. Кобилянської, Фрунзе — Шевелівка, Ватутіна — Мазепи, 1 Травня — Любіжня та інші.

Тривалий час (з 1988–2006 р.) районну організацію НРУ очолював Григорій Павлишин, пенсіонер Делятинської ЗОШ І-ІІІ ст. А випускниця цієї школи Олександра Зварчук (Колодій) очолює районну організацію «Меморіал».

У листопаді 1989 р, коли ще не була проголошена незалежність України, свідомі свого національного обов'язку 15 активісток Делятина зібралися на збори, щоб заявити громадськості про відновленню діяльності місцевого осередку «Союзу українок». А починали свою діяльність «Союз українок» у Делятині в грудні 1932 р. в складі 45 жінок містечка. Відділ філії «Союзу українок» очолила П.Ліскевичева. Головним завданням було виховувати свідоме своїх національних обов'язків жіноцтво, залучати його до суспільної праці на всіх ділянках місцевого життя. Делятинська філія «Союзу українок» проіснувала до 1939 р. і була ліквідована після встановлення радянської влади. Відновлений «Союз українок» Делятині очолила Ганна Василівна Кухарук, багаторічний працівник культури, режисер місцевого драматичного гуртка. З грудня 2000 р. осередок очолює активний учасник художньої самодіяльності селища Ганна Андріївна Гнип'юк, мати трьох синів-близнюків. Зараз у «Союзі українок» в Делятині нараховується 26 членкинь.

Релігійне життя

Неподалік центру праворуч від дороги на Рахів на горбочку височіє римо-католицький костел святого Франциска. В його закладенні незадовго перед початком Першої світової війни взяв участь імператор Франц Йосиф, сиплячи золоті дукати на кожен кут і тримаючи чотири саджанці, привезені з Відня. З чотирьох тепер залишилося лише одне дерево — величезна кедрова сосна, яка росте біля новішого костелу, збудованого на місці цісарського вже за Польщі. Стиль костелу є вдалою імітацією романо-готичного стилю. Завдовжки ця висока і вузька споруда має понад 30 метрів. Її фасад закінчується височенною вежою-шпилем.

Місцева легенда оповідає, що відступаючи, угорці і німці прикули у вежі кулеметника-смертника.

Після війни, у 1945 р. костел закрили і використовували як воєнний склад. В 70-х р. XX ст. в костелі, який втратив абсолютну більшість своїх прихожан, розмістили один з цехів лісокомбінату, потім він просто нищився, та занепадав. Завдяки вченому М. Клапчуку, який намагався вберегти костел, влаштувавши там музей, храм було визнано пам'яткою архітектури (охоронний № 426-ІФ). На початку 80-х XX ст. його вкрили бляхою.

Аж у 90-х костел ожив. В 1992 р. його передали наново зареєстрованій громаді, яка відремонтувала і впорядкувала костел своїми силами. Тепер просторе приміщення вражає чистотою, світлістю, білістю і довершеною стриманістю. Височенні побілені стіни виглядають бездоганно з розвішеними образками-ілюстраціями життя святого Франциска.

Раз в тиждень надвірнянський римо-католицький священик відправляє месу українською мовою.

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, хоч і в кілька разів менша від костелу, але є справжньою перлиною гуцульської школи церковної архітектури. Дерев'яна церква збудована у 1620 році. Коли їй було 165 років, делятинські майстри перенесли церкву з урочища Луги на теперішнє місце — в урочище Посіч, а поруч збудували дзвінницю.

В 1894 р. храм був перебудований — розширена і подовжена західна вітка хреста . Вітки хреста перекриті двосхилим дахом з фронтонами і декоративними банями з хрестами. До північного та південного фасадів церкви примикають ризниця і паламарня. До східної вітки хреста прибудоване прямокутне в плані приміщення, до західної ґанок. По всьому периметру стін першого яруса церква має опасання. Первісне ґонтове покриття опасання даху і бань замінено металевим.

В церкві є різьблений дерев'яний іконостас з позолотою по левкасу і два пісти роботи відомого народного майстра В. І. Турчиняка. У вівтарі є запрестольна ікона з позолоченими ризами, яка має художню цінність.

Дзвіниця являє собою двоярусну квадратну в плані споруду з опасанням по всьому периметру стін першого ярусу з арочними віконними отворами другого ярусу. Перекрита дзвіниця чотирьохсхилим дахом і завершена декоративною банею.

І церква і дзвіниця є пам'ятками архітектури (охоронні № 236/1 та 236/2 відповідно).

Також на території селища зведені дві православні церкви УПЦ КП Трьох святителів, о. Ярослав Абрат та Святих апостолів Петра і Павла о. Іван Кепещук

Сучасність

На даний час у Делятині діє дві загальноосвітні школи I–III ступенів, одна школа I–II ступенів та школа I ступеня, структурна ланка навчально-виховного комплексу, дитяча музична школа, дитячий садок «Сонечко», міська лікарня з двома стаціонарними відділами та 6 допоміжними службами, фельдшерсько-акушерський пункт, народний дім, бібліотека. Селище повністю газифіковане, має часткове вуличне освітлення.